444elovek (444elovek) wrote in redkoekino_ua,
444elovek
444elovek
redkoekino_ua

ЛІВАЦЬКЕ КІНО / RED kino / ЛЕВОЕ КИНО. стаття №1 - кінець

21.38 КБ

ЛІВОСТОРОННЯ Т И Ш А

Коли питають, з чого починати ліве кіно, то міркуєш собі: а дійсно, з чого б його так устругнути, щоб усіх знесло наліво? (Може то і був найперший зміст класичного гамерикань-ського «ВІДНЕСЕНІ ВІТРОМ»/GONE WITH THE WIND (1939) ?)
Чого із чого? То ллється наче мова, то – наче відмова... Точно, наче рідна мова, яка глибоко усмоктується не через ау-ау, агу-ага, аби-або, абвгдє..., а через хлоп, хутір, хмари, хата, хапливість, хизується, хєкає, хрясь, холєра, хами, ххх... Все, у т.ч. й Лівацьке Кіно, тре починати з Х... тобто з кінця.
Дійсно, до лівих ідей в нас люд дуже часто приходит зправа, у масовій свідомості ліві народні погляди жахливо перегармидерні з правими, - якщо довго йти управо, то врешті решт опинишся зліва? Планета – шар, тому шару - планеті?..
Отож, почнемо з х..інця, що такеє Лівацьке Кіно? Колись з друзяками кіноманіяками ми вивели таку пісульку - наче хвормулу (вибачте за расєйську):
«КИНОФИЛЬМ в современном мире – НЕкинофильм. А восприятие суммарного воздействия: 1.Стратегии и тактики продвижения фильма к зрителю; 2.Информации о бюджете, сборах, скандалах, премиях, аншлагах, съемках звезд; 3.Рекламных роликов, плакатов, открыток, - рекламно-сувенирной продукции, и только потом, в самом конце, – самого фильма.
Независимый кинофильм – Независимое Восприятие. Такого восприятия реально достичь воздействуя только кинофильмом. Следовательно исключение хитроумных тактик и стратегий продвижения, не участие, как минимум, в крупных продажных фестивалях, исключение рекламной атаки кинофильма. Только минимум информации.
Независимый кинофильм – Кинофильм! Некорректно напрашиваться в гости, навязывать друга-застивить смотреть фильм и принуждать к пониманию его всеми одинаково. Независимый Кинофильм – Ненавязываемый Кинофильм.
Набор кадров - еще не фильм, соблюдение данных условий не гарантирует Независимого Кинематографа. Должно быть что-то внутри. Точка зрения авторов, не прозомбированная никем и ничем, не пытающаяся зомбировать никого и ничто, неоднозначная, предусматривающая соучастие зрителей в додумывании, допредставлении, досотворении Своего Вольного Личного Кино – Суть Независимого Кинофильма.
Независимое кино – не авторское и не underground’ное кино, не поп культура и не параллельный мир.
Независимое Кино как любовь. Нет четкого определения. Может и не существует вовсе. Но …Вечно!
Все же. Квазиопределение.
НЕЗАВИСИМОЕ КИНО –
НЕ НАВЯЗЫВАЕМОЕ
НЕ ОДНОЗНАЧНОЕ
ЛИЧНОЕ
КИНО!
Идеально Независимый Кинофильм – иллюзия, как независимость Ирака, Афганистана, Украины.
Абсолютно Независимый Кинофильм – сумасшествие, как исключительно вольное видение в человеческой голове…»

Але згодом виявилося, це ще Не все. Бо мало не зомбувати. Мало дати змогу співтворчості глядачеві. Тре розкрити сутність явища, сутність процесу.



Ось, приміром, «БОУЛІНГ ДЛЯ КОЛОМБАЙН»/BOWLING FOR COLUMBINE(2002) або «ФАРЕНГЕЙТ 9/11» / FAHRENHEIT 9/11 (2004) гамериканця МАЙКЛА МУРА/MICHAEL MOORE.
Таке кінодослідження дійсно глибоко копає, показує, доводить, що масові вбивства у школах СШгА – не результат хворобливості сучасної підлітковості. Є буржуї – продавці гвинтівок, вінчестерів та іншої вогнепальної масової зброї. Їм вигідно, щоб зброю купували, бо це приносить чималий прибуток.Вони спонсорують приватні ТВ канали, виробників ТВ програм та фільмів. Фільмів насильства, жахів.
Народ лякається, ховається та врешті решт йде купувати зброю. Як «побочноє дєйствіє» таких бізнес-ТВ-ліків виникають маніякі, насильники. Висновки зрозумілі.

Інший приклад, ділогія «БРАТ» (1997), «БРАТ-2» (2000) росіянина Олексія Балабанова. Кіна, що були дуже популярні, наразі перетворилися на майже культові, але ні як, ніде, ніколи не були й не можуть бути лівосторонніми. Увесь процес та окремі буржуї там не тільки не досліджені до самого х..інця, мало того, режисер ще й залишає їх навіть неушкодженими. Фільми грамотно просувалися, рекламувалися, стали справжніми гітами свого часу, але як не крути, не ліві вони. НЕ ліві. Хоч там і є симпатичні герої, ситуації, нові образи, шкода тільки, що вони є знаряддям задля піднесення насильства та великодержавного расєйского шовінізму в культ.
Тому то зовсім, зовсім, зовсім не гловне «так устругнути, щоб усіх знесло...». І зовсім не обов’язково використовувати у фільмі слова «правда», «в чем правда, брат», «где правда» і те пе. Гловне - просто показати правду та/або народити новий народний образ. Досліджувати, а правда, вона виявиться як завжди народною, лівою.
Окремою темою сторчать кіна про легендарні події, організації. Бо тут тре наче і встругнути, і наче досліджувати–аналізувати, хоча той таки глибокий аналіз нікому вже не потрібен.
Легенди живуть поза правдою...
Симптоматично, що й фільм про який піде мова, фільм про легендарну РАФ (Rot Army Fraktion – Фракція Червоної Армії, 1968-1998, - передовий загін німецької інтелигенції, який, за теорією, своїми акціями, експропріаціями, нападами, знищеннями супермаркетів повинен був змусити фашистьсько-олігархічний режим ФРН показати свою справжню звірину морду: «заставить капитализм проявить свою истинную фашистскую, сущность, раскрыть обществу глаза на антигуманный, тоталитарный характер капитализма, выманить фашизм наружу"; та практично вийшло дещо інакше...)
«ПІСЛЯ ПОСТРІЛІВ – Т И Ш А»/STILLE NACH DEM SCHUß, DIE, реж. ФОЛЬКЕР ШЛЬОНДОРФ, Німеччина, 2000р.;у СНГшному кіно-, відеопрокаті переробили дуже показово-"ЛЕГЕНДИ РІТИ".
79.60 КБ
Зкукожився та зів’яв увесь зміст тиші, що дійсно характеризує німецьке суспільство після буремних 60х-70х, де запанувала суцільна ти-ша. Тиша, якою пробивали психіку РАФівцям у спеціяльних звукізолюючих тюрмах, тиша як відповідь на поступову втрату своєї свободи, тиша як згода на повільну воєнізацію країни, тиша маленьких німецьких міаст, тиша бюргерського щастя, тиша навкруги, аби мене не чіпали, моя хата зкраю...
(Вам це нічого не нагадує?)
Так от увесь цей шиииииирооооооооооченнииий задум перекладачі звели до банального мелодраматизму Ріти. Шайсе! Тобто Нєхарашо – як сказав би сам автор.
Власне кіно. Початок романтично казковий – майже рекламний ролік ідеальної експропріації, що мабуть повинен стати візуальною елюстрацією до книги Карлоса Марігели «Міська Герілья». Чоловік та жінка (потім ми дізнаємося, що то і є головна героіня – Ріта Вог) вриваються до банку, де під пістолетами та під гаслами:«Це не пограбування, це – експропріація!», «Приватна власність – то є воровство», «Геть капіталізм!», «Всім привіт! Можливо ви бачили нас по ТВ. Ми виступаємо за об’єднання Німеччини»; із смаколиками та з посмішками, якими пригощають відвідувачів революцьйонери, - вилучаються кошти. Всі. Вдачно. Біг. Під дахом довгого мосту - перевдягнення. Під сирени опіздавшої поліції – поцілунок. Під бомжа – залишок коштів, чималий. Розбігаються. Вдалося. Все. Класс. Знято. Майже докуметнально, хоч і не дуже детально, показано, як треба робити експропріації.
А далі?..
Далі нічого...
Ні.
Тобто щось відбувається. Спочатку, після того роліку йде роллінговський “Street Fighting Man” та майже документальні (взагалі всьо кіно знято у документальному стилі, але без модніх дрижчань, дребежань камери, кротше, - за розумом знято) кадри проникнення у Східний сектор Берліну із Західного та панорами–цитати: плакат іншого революційного фільму «Віва Марія!» реж. Л.Маля, книжка Че Гевари, етапна стаття «Симпатизанти» в німецькому журналі, бюст Маркса, плакат Джимі Гендрікса, - все це втуляє нам камера. Далі йде звільнення головного героя Андреаса Кляйна явно за мотивами реального звільнення РАФівця Андреаса Баадера, коли відома журналістка Ульріка Майнхоф зустрілась з ним наче для запису інтервью та наставила зброю на поліцейських..., тут це зображується трохи в іншому ракурсі... (якщо ім’я зрозуміло від кого, то із прізвіщем не так просто. По перше, таке прізвище широко розповсюджене, а по друге... Скоріш за все саме такий вибір – то знак поваги ВІЛЬЯМУ КЛЯЙНУ, французьському революційному фотографу та режисеру, що зняв 1967-68го у палаючій Франції сатиричного «МІСТЕРа ФРІДОМа»)
79.46 КБ
Далі.
Ще показані епізоди тренування у арабів, переховування у Парижі, переховування в НДР... така собі суцільна гра в схованки.
Але з’являється добрий ангел - агент спецслужб НДР «Штазі». І Ріта чомусь починає намагитися жити «как все», і вимушена вигадувати легенди чи то про Маріану Берг, чи то про Сюзанну Шмідт фарбувальницю, яка спеціяльно переїхала з Нідерландів до НДР; чи то про Сабіну Вальтер зі сходу, яка займається організацією відпочинку дітей.
З розвалом НДР та всмоктуванням її ФРН колишнім революцьйонерам, що їх вже скрізь називають терорістами, нема куди тікати. На Ріту та інших чекає смерть... Їі ще спробує врятувати той ангел-агент,...
(Отакий дивний гімн чи то НДР, чи то спецслужбам?)
Дивно...
4.03 КБ
Дивний ФОЛЬКЕР ШЛЬОНДОРФ не закінчується кінорежисурою та сценаріями деяких своїх стрічок, він передусім, кінодіяч, що майже власноруч створив хвилю нового німецького кіно у 60ті рр. ХХст., був ініціатором-ідеологом багатьох визначних актів, серед яких до речі один з найважливіших німецьких фільмів усіх часів «НІМЕЧЧИНА ВОСЕНИ»/«DEUTSCHLAND IM HERBST» (до речі, теж про РАФ, з документальними кадрами похорону революцьйонерів, складається із новел Александра Клюге, Фолькера Шльондорфа, Райнера Вернера Фассбиндера, Альфа Брустелліна, Бернхарда Зінкеля, Каті Рупе, Ханса Петера Клооса, Эдгара Райтца, Максіміліана Маінка, Петера Шуберта, 1978р.) Можливо, саме «завдяки» тому досвіду кіноорганізатора, продюсера Фолькер Шльондорф не втримався від впливу цієї жахливої моди на політкоректність, і спробував зкруглити гострі проблемні кути, зробити з кубу шар, з шару – мир, з миру – всесвіт; задля чого вимушений постійно бігти разом зі своєю головною героїнею, то з Німеччини до Бейруту, то з Бейруту до Франції, то з Франції до НДР, то з одного дістрікту НДР до іншого...
(Втеча від Свободи?)
Врешті решт режисер створив не легенду про легенду, на що мабуть багато хто чекав. Він створив Ніщо про Ніщо. Тобто – тишу. Можливо саме таким чином намагався відобразити всеохоплююче мовчання, замовчування, тишу, як хворобливий стан німецього суспільства від кінця 70х ген до сьогодення. Якщо так, то завдання було не просте. Бо кінематограф завжди про щось, про те, що показує у кадрі, про те, що можна почути у звуковому ряді. А як показати те, чого нема? Розповісти засобами кінематографа про те, що не можна ані побачити, ані почути???
У цьому сенсі симптоматичні останні секунди фільму, що дорівнюють останнім секундам життя-смерті героїні й виловлені лише кадрами, без жодного звуку, суцільною тишею.
Шляхетна місія. І цей фільм не найгірша версія, як так зробити.

П.с. Якщо звичайно саме знаходження адекватного образу тиші, ставив собі на мету режисер...

...да.
Забув.
Забув про...
Головне...
(як завжди)
...що характеризує справжнього митця? Створення Нових образів та/або Нових засобів відображення. Про відображення – було.
Отож, образотворення та образомарення за ШЛЬОНДОРФОМ.
19.86 КБ
Жіночій образ. (Акторка Бібіана Біглау / Bibiana Beglau – срібний ведмідь Берлінського МКФ за кращу жіночу роль разом із Надєю Уль/Nadja Uhl.) Здається нічого нового. Звичайна німецька жінка. Трохи тендітна із рубленим чоловічим обличчям. Але у тому то і є сила, показати ніжність та ламкість сильної жінки. Якої не можна мати дітей, не можна мати друзів, бо за це їх ще можуть посадити, не можна їхати до бажаних східних країн, не можна зняти ці набридлі окуляри, не можна бути самою собою… Не можна, але можна навіть за таких обставин зберігати опитмізм до кінця…
Чоловічий образ. Хлоп, якого зустрічає Ріта, у якого закохується, навпаки, трохи жінкоподібний, стрункий худорлявий красавець Йоген Петка, фізик та інструктор з плавання. Все в нього математично розраховано, коли отримує запрошення на 5 років працювати у секретному науково-дослідному інституті поруч з Масквою, то вирішує, що йому потрібна женщіна. Тому одружується з Сабіною. Коли дізнається про її минуле, про Ріту-Маріану-Сюзанну-Сабіну, про революцію-тероризм, банально лякається мущина…
Таким чином, дивишся вже не на обличчя героїв, прямо прямим ходом поринаєш в їх внутрішній унутрішній світ чи темряву. (Це зараз просто для статті треба згадувати, то й пригадав яка там зовнішність була і те де...) А стереотип типажності акторів, зовнішньої стандартності героїв Шльондорф руйнує і досить успішно. Звільнює нас, чим саме і доводить, що все ж таки залишилось щось справжнє, щось від Лівого Кіна.
Також цікавий образ однієї цьоцьки - ніжної колєжанки-коханки Ріти – Тетяни. (Акторка Надя Уль/Nadja Uhl – срібний ведмідь Берлінського МКФ за кращу жіночу роль разом із Бібіаною Біглау / Bibiana Beglau.) Пофарбованої навпіл та роздираємої протиріччям незграби, яка бухає, волає на роботі «Шайсе» та хоче на захід. Яку посадили «Штазісти» лише за те, що вона про щось здогадувалась… Цікава несподівана відсутність будь-яких родичів у Ріти та цікавий несподіваний сум за НДР. Наче з руйнацією берлінської стіни зник останній у світі Зразок народної держави противаги капіталистичному світові.
(Чи не нагадує се поширені думки щодо ідеального СРСР?)
Так, туга за НДР була і є серед східних німців зараз (сам ба-чив-чув). Але те, що вона захопила уми західної Німеччини, - дуже дивно. Уявіть ностальгію за СРСР у громадян СШгА. Уявляєте? Хіба?.. Хіба можливо се взагалі?..
Виявилося, такі да, можливо – 2003 року кращим європейським кінофільмом, одним з найкасовіших фільмів у кінопрокаті Німеччини, кращім іноземним фільмом у СШгА – премія кінокритики «Золотий Глобус», стає ностальги-каючий за НДР «ГУДБАЙ ЛЕНІНЕ!» / GOOD BYE LENIN! ВОЛЬФГАНГА БЕКЕРА. Парадокс?..
Але то інша історія. А наразі все.
Одна з фінальних фраз Ріти: «потім прийде мир, де Не всім керувати будуть гроші»
та наступний титр:
«будь-яке співпадіння з реальними подіями є випадковим», -
така послідовность нагадує поганий сумний жарт...
Гудбай Шльондорф.
Гудбай РАФ.
Гудбай «П І С Л Я П О С Т Р І Л І В - Т И Ш А"
Т...
И...
Ш...
А...
©БогданДилетант 2007
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
  • 2 comments